Виховання чи маніпулювання

   Маніпуляція – це своєрідний вид спілкування між людьми, який заміняє живі контакти і вільне вираження почуттів. Маніпуляції надзвичайно
поширені в сучасному суспільстві і по суті є основним видом спілкування в таких галузях суспільної практики, як політика, бізнес, масова інформація.

   Учасники маніпулятивного спілкування розглядають одне одного як засіб досягнення власних цілей, намагаються приховати свої справжні наміри і почуття. Якщо людина не усвідомлює нещирість і фальш своїх почуттів та вчинків, вона ризикує не лише втратити довіру навколишніх, а й безглуздо змарнувати власне життя.

   Людина набуває досвіду маніпулювання ще з дитинства. Сім’я – це саме те місце, де дитина може навчитися всіх можливих видів маніпуляції. Батьки намагаються домогтися старанності і слухняності – діти намагаються «відвоювати» цукерки і мультики. І важко, якщо взагалі можливо, визначити переможця і переможеного в цих безперервних сутичках.

    Отже, перший свій маніпулятивний досвід діти переймають від своїх батьків. Сміливо наслідуючи тат і мам, спостерігаючи їхні улюблені прийоми, діти швидко освоюють свою роль у маніпулятивній грі.

   Типи дітей-маніпуляторів:

    Найпоширеніший тип – це «маленька ганчірка». Така дитина завжди погано почувається, вередує, готова на будь-які «жертви», тільки б дорослий виконав за неї роботу. Вона пасивна, залежна, виявляє неуважність, безпомічність, нерішучість. Вона не ледача – вона хитра. Дитина – «ганчірка» маніпулює батьками, аби ті виконували все за неї, тому що в неї (в нього) болять ніжки, ручки і т.д.

   Другий тип дитини-маніпулятора – «маленький диктатор». Надуті губи, впертість, непослух, тупання ногами – от прийоми, на які ви відразу реагуєте, аби це скоріше припинилося. Помітивши, що ви підкоряєтесь, «диктатор» підвищує рівень своїх домагань.

   Третій тип – це Фредді – «лисиця». Плач – ось чудовий спосіб привернути до себе увагу дорослих. Дитину жаліють, заспокоюють, пестять. Жалість мета її домагань. У Фрейді – лисиці батько-вихователь виявить всепоглинаючий стан залежності, слабкості, примірювання і прикидання. Отже батькам треба розвивати в дитині протилежні якості. Можна, наприклад, м’яко попросити його виконати кілька нескладних доручень: піти до крамниці, заправити своє ліжко, на власний розсуд витратити гроші, одягтися. Усі вчинки такого роду треба щиро винагороджувати і схвалювати. Батьківська оцінка завжди надзвичайно важлива для дитини.

   Четвертий тип маленьких маніпуляторів – це «жорстокий Том». Його характерна риса – агресивність. Він штовхається, задирається, обзивається, б’ється і плюється. Він гонористий і абсолютно впевнений у своїх силах. У випадку з жорстоким Томом варто розвивати потенціал симпатії і підтримки на противагу ненависті і страху. Ворожість Тома – це не що інше, як страх залишитися непоміченим і тривожне відчуття втрати підтримки і турботи. Отже, всі – і мати, і батько, і вчителі – повинні об’єднати свої зусилля і максимально підтримувати, схвалювати гарні вчинки дитини. Вони мають підтримувати її впевненість у собі, яка виявлятиметься скоріше, як внутрішня опора на себе, аніж зовнішній тиск на інших.

    П’ятий тип дитячого маніпулятора – «Карл – переможець». Зазвичай такий тип дітей виростає в сім’ї, де є два хлопчики, і молодший із раннього віку прагне відвоювати рівне зі старшим становище. Перемогти – ось єдине, що його турбує, чим він живе. Йому важливо отримати найвищу оцінку, виграти в грі, бути кращим. У Карла батько-вихователь намагатиметься розвивати почуття само підтримки, здорової довіри і контакту з навколишніми. Батьки можуть допомогти Карлові побачити, що чим більше людина прагне всіх перемогти, тим менше вона вірить у себе.

Сім принципів, які допоможуть батькам виховувати своїх дітей дисциплінованими без ризику втратити з ними взаєморозуміння:

1. Відокремте почуття від дій. Не гнівайтеся на дитину, навіть якщо її дії саме до цього спонукають. Дитина неодмінно має зрозуміти, що її люблять, але що вона вчинила погано і надалі повинна виправитися. Будь-які дії є результатом почуттів. Щоб змінити вчинки, насамперед потрібно зрозуміти почуття.

2. Пильно придивіться до дитини і визначте її психічний стан. Дії дитини у стані нервового розладу треба розглядати як симптом глибших емоційних проявів, зумовлених критикою, обвинуваченнями чи покараннями. Покарати дитину в такій ситуації означає ще більше вивести її з рівноваги.

3. Сприйміть почуття дитини. Створіть такі умови, щоб дитина могла виговоритися, випустити пар, дати вихід своїм емоціям, тобто звільнити від агресивності, яку вона намагалася приховати в собі.

4. Якщо дитину треба покарати, нехай вона сама вибере, як саме. Практика доводить, що діти, зазвичай вибирають більш суворе покарання, ніж хотіли запропонувати батьки. Але, що дуже важливо, діти вже вважають його жорстоким і несправедливим.

5. Караючи дитину переконайтеся, що вона розуміє, за що її карають, і звинувачує в цьому себе, а не тих, хто її карає. Допоможіть їй зрозуміти, що правила поведінки в колективі варто виконувати так само точно, як і правила спортивної гри.

6. Зробіть так, щоб дисциплінарні проблеми були не лише вашими проблемами. Дайте дитині зрозуміти, що це – загальні проблеми. Такий підхід допоможе вам як самим «відокремитися» від проблеми, так і «відокремити» її від дитини. Тоді ви зможете глянути на неї з деякої відстані і разом дослідити. Зрозумівши, що проблема має точку відліку, дитина не стане перетворювати дисциплінарну ситуацію в міжособистісний конфлікт.

7. Накладіть обмеження на небезпечні і руйнівні дії. Допоможіть дитині спрямувати свої дії іншими, творчими каналами. Якщо ви будете послідовними у своїх діях , то матимете гарні результати у вирішенні багатьох життєвих проблем як своїх, так і вашої дитини. Ви допоможете дитині зберегти її унікальність, неповторність і оригінальність, уміння виражати свої почуття.

Підготувала Кірик А.А., практичний психолог